<< Главная страница

Тереза



Категории Сергiй Жадан ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал 1 Пiзнiй нехитрий Божий маневр — мiсяць росте, наче плiд у шлунку. Серпень, чiпкий, попри те, що мине, впевнено згущує фарби в малюнку. Теплi циклони, мов слiд поцiлунку, гоять природи розхитаний нерв. Мов сновидiння на кiнчиках вiй, передосiння Схiдна Європа нинi застигло нiмує, i твiй голос приходить, нiби хвороба крiзь не причиненi кимось ворота, легко, мов пошесть або суховiй. Бачиш сама, що чекає за цим — нашi дерева, недбало убранi в чорного неба масний антрацит, нашi водойми, вiдкритi, мов рани, нас роз'єднали. Замкнуто брами. Висне повiтря, мов зiбганий цинк. 2 Врiсши у свiт, що сльозивсь на очах, ми не вважали наслiдки рiшень чимось аж надто важливим. Свiча наша горiла солодше й скорiше. Ми володiли доволi не гiршим промiжком часу, котрий навчав переступати власний порiг, гаяти день на майданах провiнцiй, жити пiд небом, що дише вгорi тепло i часто, як дихають вiвцi. Ми розумiлись на нашому вiцi, мов на таємнiй i рiдкiснiй грi. Стрiмко, мов подих на рiвнi грудей, вранiшнi стигми, планети i числа — плинне знання, що повiльно веде вглиб, потаємна коштовна Вiтчизна нашого спiву, що тане, i де мiсця не стане сказати: Пречиста, зглянься на зимнi душi й тiла. Камiнь холонув, вiтри зачастили. В темний пiсок поступово стекла перша роса. Нам не завжди щастило. Помiж заводи й вiйськовi частини швидко вiдходять рештки тепла. 3 Зрiдка гортаєш чернетки, в яких тiсно й строкато — сходи, вiтальнi, дверi будiвель, брукiвки в'язких вулиць. Помiрно-континентальний клiмат краïни. Солодка ментальнiсть перших поселень. Свiтлi мазки Все, що миналось, i все, що всотав — мапи держав, ворожiння на словi, стоси листiв, повiтовi мiста, зiбраний епос, важка промисловiсть, вся анатомiя, чеснiсть i совiсть, вся переповненiсть, вся висота. 4 Падає снiг. Засинає лоза. Тонко ступивши на трави i рiки, Бог роздивляється, як зiслиза в урвище степу обрис шулiки. З Божого ока, зiм'явши повiки, — здiбний пластун — виповзає сльоза. Вранцi, без розпiзнавальних ознак, з голих дерев оббиваючи iнiй, падає янгол — лiтун — одинак, рушить химерну довершенiсть лiнiй, з чим i вмирає, лишивши, однак, срiбний тривожний дюралюмiнiй. Сонце прямує попри дахи. Збiрники прози, ранковi молiння. Ми зберегли, наче кисень — птахи, присмак причетностi до поколiння, котрий хвилює, мов перше голiння шкiру. Надходять волхви й пастухи, щоб розумiтись на цiй глибинi. Втiха — доволi поважний набуток в нашому вiцi. Падає снiг. Падає снiг. Все вiджито й забуто. Непереможно, легко, розкуто, на лiхтарi, на мiста, на вогнi. Поезiя С. Жадана — роздуми про вiчнiсть: людське життя минає, але природа та мистецтво — вiчнi; роздуми про жiнку в рiзних вимiрах — в ïï побутовому i духовному життi.

Метки Тереза, СЕРГIЙ ЖАДАН, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Тереза


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация